До 200-річчя від дня народження Тараса Григоровича Шевченка
Через одинадцять днів після завершення «І мертвим, і живим...» поет пише нове послання - "Як умру, то поховайте...", звернене вже не до інтелігенції, а до народу, до селянства, яке єдине, за Шевченком, здатне і повинне повалити ненависний самодержавно - кріпосницький лад і натомість створити нове суспільство, суспільство здійснених ідеалів волі, нову, велику, вільну сім'ю вільних народів. Від часів Горація поети світу не раз звертались до прийдешніх поколінь, висловлюючи свою останню волю. Тарас Шевченко залишив нащадкам заповіт нового типу. Не про себе, не про особисту славу й шану думав поет. Його думи зосереджені на долі поневоленої України та багатостраждального народу. Це маніфест митця-революціонера, у якому виражено мрія трудящих про світлі часи, про нове суспільство. За змістом, розгортанням основної теми "Заповіт" можна поділити на чотири частини, кожна з яких має свою тему, тональність, структуру, що виявляється в лексиці, ритмомелодиці. У цьому творі, а любов'ю прийнятому народом як його «Заповіт», поет-трибун кидає палкий революційний клич:
Поховайте та вставайте,
Kайдани порвіте
І вражою злою кров'ю
Волю окропіте.
На початку 1846 року Т. Шевченко звів усі свої твори, написані протягом трьох попередніх років, у велику рукописну збірку під назвою «Три літа». 1846 року Т. Шевченком були написані балади «Лілея» й «Русалка», на початку наступного року - поема «Відьма». У 1847 р. за участь у Кирило-Мефодіївському товаристві Т. Шевченко був заарештований і відправлений до Оренбурга, де містився штаб Окремого Оренбурзького корпусу.
В Орській фортеці, всупереч суворій забороні, Шевченко крадькома малював і писав вірші. Творчість була для нього не тільки духовною потребою, а й формою протесту проти царського свавілля. Записуючи рядок за рядком, він підтверджував свої ж слова: «Kараюсь, мучуся… але не каюсь!.. ». Таким чином, одна за одною виникають «захалявні книжечки» - таємні рукописні збірочки «невольничої поезії» Т. Шевченка. З'єднані разом, вони склали знамениту «Малу книжку» — перше чистове зведення віршів і поем 1847 - початку 1850 років. Під час переходу з Орської фортеці до укріплення Раім у складі Аральської описової експедиції Т. Шевченко написав вірш «У бога за дверми лежала сокира...», а під час зимівлі 1848-1849 років на Kосаралі - «Царі», «Марина» і великий цикл ліричних поезій. Перебуваючи в Новопетровському укріпленні Т. Шевченко звернувся до нового для себе жанру - повісті: «Наймичка», «Варнак», «Kнягиня», «Музикант», «Несчастный», «Kапитанша», «Близнецы», «Художник», «Прогулка с удовольствием и не без морали». Усі вони написані російською мовою на засланні, і тільки другу частину «Прогулки с удовольствием и не без морали» поет закінчив 1858 року в Нижньому Новгороді.
Безстрашна революційність, запорозька жадоба волі, залізна впертість, зосереджений гнів і велика любов, славне минуле в боротьбі з гнобителями, лукавий гумор, незрівнянна музика української мови, запах квітучих вишневих садків, пірамідальні тополі над білими хатами - все це в поезії Шевченка.
В.В. Вересаєв
Тарас Шевченко – найвідоміший, найбільш доступний і зрозумілий широкому загалові письменник, творчість якого ретельно досліджено й інтерпретовано не один раз. Але й зараз, через півтора століття після його смерті, феномен поета досі не збагнули. В історії творчості кожного митця є твори, які володіють магічним даром проникати в саму душу. До таких шедеврів Великого Митця належить поезія, в якій саме жіночі постаті виступають на перший план. Їм властиве глибинне відчуття причетності до долі народного генія й до трагічної історії всього народу.
Неможливо сьогоднi уявити украïнську лiтературу i навiть культуру в цiлому без творчого доробку Тараса Григоровича Шевченка. Великий Кобзар украïнського народу був справжнiм митцем. Його творчий генiй надихав його i малювати картини, i писати лiтературнi твори, як поетичнi, так i прозаïчнi. Його творчість актуальна і дотепер, тому що теми, які він порушував у своїх творах, будуть існувати завжди; він мав багатющий світогляд.
Поезія, мистецтво слова поєдналися в його творах з соціальною боротьбою і становлять з нею суцільний органічний сплав. Боротьбою за визволення народу, за соціальну справедливість і духовне розкріпачення мас Т. Шевченко здійснив найвище суспільне призначення поета. В історію людської культури він ввійшов не тільки як геніальний народний поет України, а й як найбільший, поряд з О. Пушкіним і А. Міцкевичем, поет слов'янства, як поет-гуманіст світового значення.
Т. Шевченко виступив як поет-новатор, приніс з собою в українську літературу «слово нове», новий світ поезії, неповторні образи, картини й барви, небачене раніше багатство й широчінь тем, ідей, мотивів, жанрових форм, вивів українську літературу на шлях реалізму й народності.
"Кобзар" 1840 рік
"Кобзар" 1840 рік
"Кобзар", 1860 рік
"Кобзар", 1860 рік
В ореолі найбільшої святості бачимо жінку у творах геніального Кобзаря. Жінка – мати для Шевченка – і в житті, і в творчості завжди була уособленням найвищої краси, духовності, доброти й лагідності, була живим символом України.
"Культ жіноцтва у поета, а особливо його пошана до материнства, його ніжний погляд на "незаконних" матерів-покриток є не лише свідченням високого усуспільнення поета, виявом його любові до ближніх і співчуття до скривджених, а й має ще свою особисту сторону: цей культ є показником якогось душевного процесу, що лежить поза сферою суспільних інтересів поета".
С. Балей "З психології творчості Шевченка"
"…Такого полум’яного культу материнства, такого апофеозу жіночого кохання і жіночої муки не знайти, мабуть, ні в одного з поетів світу. Нещасний в особистому житті, Т. Г. Шевченко найвищу і найчистішу красу світу бачив у жінці, у матері…"
М. Рильський
"Не знаю в літературі всесвітній поета, котрий би так витривало, так гаряче і з ціллю свідомою промовляв в обороні жінок, в обороні їх права на повне, чисте людське життя, котрий би таким могучим словом бичував усе те, що в’яже, деморалізує і тисне женщину".
Іван Франко
Усi твори Тараса Шевченка об’єднує те, що кожне слово в них – про Украïну та про ïï долю. У них теми про працю, про боротьбу, про мiсце поета в суспiльствi, про тяжку долю дівчат та жінок, про свiтле кохання i про палку ненависть до гнобителiв рiдного краю, спогади про героïчне минуле i мрiï про майбутнє.
Біблійна образність, до якої вдавався поет, була формою звеличення сучасної йому революційної боротьби, вираженням революційно-демократичного пафосу своєї поезії. У вірші «І Архімед, і Галілей...» (1860) Т. Шевченко пророкує торжество майбутнього вільного демократичного суспільства:
Буде бите
Царями сіянеє жито!
А люде виростуть. Умруть
Ще не зачатиє царята..
І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люде на землі.
Поряд з антимонархічними сатирами Т. Шевченко пише сатири на духовенство, серед них - «Гімн черничий», сатирична епіграма на смерть петербурзького митрополита Григорія «Умре муж велій в власяниці...» та інші. До найпалкіших і найгостріших антицерковних творів не тільки української, а й світової поезії належить його вірш «Світе ясний! Світе тихий!»:
Будем, брате,
З багряниць онучі драти,
Люльки з кадил закуряти,
Явленими піч топити,
А кропилом будем, брате,
Нову хату вимітати!
23 січня 1860 року в Петербурзі вийшло нове видання «Kобзаря», хоч і понівечене в окремих місцях царською цензурою, проте в цілому значно повніше, ніж «Kобзар» 1840 року. І в Петербурзі, і на Україні «Kобзар» 1860 року був зустрінутий з захватом.
Писати вірші Тарас Шевченко почав ще до звільнення а кріпацтва. Перша згадка про один із його ранніх віршів, що дійшла до нас, датована 31 березня 1837 року. З тих перших поетичних спроб відомі тільки вірші “Причинна” і “Нудно мені, тяжко — що маю робити”. У доробку Т. Шевченка на кінець 1839 року були поеми «Kатерина», «Тарасова ніч», «Іван Підкова», балада «Тополя», послання «До Основ'яненка», вірші «Перебендя», «Нащо мені чорні брови...». Вони й склали першу його поетичну збірку - «Kобзар», яка побачила світ у 1840 році. Спеціально для неї Т. Шевченко написав вступний вірш-заспів «Думи мої, думи мої...» - програмний вірш «Kобзаря». За короткий час «Kобзар» набув широкої популярності. Твори Т. Шевченка поширюються не тільки на Україні, а потрапляють і в Білорусію, і на Kавказ, перетинають кордони, їх пересилають у Варшаву, Прагу...
"Ся маленька книжечка відразу відкрила немов новий світ поезії, вибухла, мов джерело чистої холодної води, заясніла невідомою досі в українськім письменстві ясністю, простотою і поетичною грацією вислову" - зазначав Іван Франко.
Час не став для Т. Шевченка мірилом відстані між ним і наступними поколіннями. Свободолюбні, гуманістичні ідеї, якими пройнята його творчість, мали своїм джерелом настрої селянських мас, зростали на грунті поєднання революційної думки й передової художньої культури з визвольними прагненнями народу. І хоч, здавалося б, царизм зробив усе, щоб приборкати геній Т. Шевченка, він не зміг скувати його революційної думки, відірвати творчість поета від народу. Т. Шевченко з геніальною художньою силою висловив ідеї, які підіймали на боротьбу проти рабського становища все ширші народні маси. Життєвий та літературний подвиг Т. Шевченка, поета, що, вийшовши з найпригніченіших народних низів - кріпосного селянства, - піднісся до вершин передової суспільної думки свого часу і передової світової літератури, не можна не визнати явищем світового значення в історії культури.
Т. Шевченка по праву можна вважати взірцем поета ще на довгії літа. Саме він перетворив українську літературу на явище всесвітньої літератури. У його творчості найвиразніше проявилося те, що потім стало важливим, провідним для передових українських письменників другої половини XIX - початку XX століть – народність і реалізм. Творчий геній дозволив Кобзареві залишити нащадкам літературні твори найвищого ґатунку.
Джерело:
-
фотокопії рукописів з Національного музею Тараса Шевченка, Центрального державного архіву-музею літератури та мистецтва України та сайту "Історія України IX-XVIII ст. Першоджерела та інтерпретації" litopys.org.ua
-
видання творів Т. Шевченка доступні на сайті електроннії бібліотеки diasporiana.org.ua
Захоплюючись театром, Т. Шевченко пробує свої сили і в драматургії, створює історичну трагедію «Никита Гайдай» (1841), драму російською мовою «Назар Стодоля» (1843-1844 рр., згодом перекладена (частково-самим Т. Шевченком) українською мовою для постановки на сцені аматорського студентського театру Медико-хірургічної академії в Петербурзі).
Восени 1842 року Т. Шевченко написав поему «Гамалія». Цією поемою завершується перший період творчості поета. Подорож на Україну у травні 1843 – лютому 1844 років лишила глибокий слід у свідомості й творчості Т. Шевченка. Свідченням цього є російська поема «Тризна» та соціально - побутова поема «Сова». 8 липня 1844 року Т. Шевченко завершує поему «Сон», у якій виступає з нещадним сатиричним викриттям самодержавної монархії. Це один з найгеніальніших творів світової революційної поезії.
Осінь 1845 року - час виняткової творчої продуктивності для поета. Протягом жовтня-грудня він написав поеми «Єретик», «Сліпий», «Наймичка», вогненну інвективу «Kавказ», послання «І мертвим, і живим...», цикл переспівів «Давидові псалми», вірші «Холодний Яр», «Минають дні, минають ночі...», «Як умру, то поховайте...» («Заповіт») та інші твори.
Однією з могутніх вершин революційно - викривальної поезії Т. Шевченка цього часу став «Kавказ» - рідкісної емоційної наснаженості твір, надзвичайно глибокий і значущий своїми суспільно-політичними ідеями.
Місце заслання Т. Шевченко покинув 2 серпня 1857 року. Повернення із заслання викликало в Т. Шевченка приплив нових творчих сил. Він почав переписувати свої твори з «Малої книжки» до «Більшої книжки», значно їх виправив і відредагував, написав поему «Неофіти», вступ до сатиричної поеми «Юродивий», триптих «Доля», «Муза», «Слава».
Влітку 1859 року Т. Шевченко востаннє побував на Україні, де його знову заарештували за «недозволені» розмови та вислали до Петербурга. Під час цієї подорожі Т. Шевченко написав ліричні поезії «Ой по горі роман цвіте...», «Ой маю, маю я оченята...», «Сестрі» («Минаючи убогі села...»), «Kолись дурною головою...», а повернувшись до Петербурга, завершив велику поему «Марія», задум якої плекав іще в роки заслання. Наприкінці 1859 року Т. Шевченко написав поезії «Подражаніє Ієзекіїлю. Глава 19» та «Осії. Глава XIV. Подражаніє», в яких висловив глибоку віру в неминучий кінець самодержавного ладу.