До 200-річчя від дня народження Тараса Григоровича Шевченка
Костомаров Микола Іванович (1817-1885)
український історик, письменник, критик, громадський діяч
Уже майже 200 років поетичні рядки Великого Пророка привертають увагу літературних критиків, істориків, культурологів, які всебічно досліджують кожну літеру, слово, фразу, наголошуючи на досконалості форм, витонченості художніх засобів, різноманітності тем. Україна – це Шевченко. У ньому – наша історія, буття, наші мрії та сподівання, його трагічна доля суголосна долі України. Т. Шевченко іде по світу. На всіх континентах звучить його слово. По ньому пізнають нас, українців, бо Тарасові судилося стати символом своєї нації і країни, поетом загальнолюдського значення, якому є що сказати найвіддаленішим народам світу. Справді, немає в світі людини, яка б змогла дорівнятися до українського Генія.
"Страдник протягом усього життя, Шевченко наприкінці днів своїх був удостоєний заслуженої слави. Його батьківщина - Малоросія - бачила в ньому свого народного поета; великороси і поляки визнавали в ньому велике поетичне обдарування. Шевченко не ставив собі за мету чи описувати свій народ, чи підроблятися під тон: йому не було потреби підроблятися, якщо за природою своєю по-іншому він не говорив... Шевченко як поет - це був сам народ, що продовжував свою поетичну творчість. Пісня Шевченка була сама по собі народна пісня, тільки нова - така пісня, яку міг би заспівати тепер цілий народ, яка повинна була вилитися з народної душі в продовження народної сучасної історії. ... Шевченко сказав те, що кожен народний людина сказала б, якби його народне істота могла піднятися до здатності виразити те, що зберігалося на дні його душі... Поезія Шевченка є безпосереднє продовження народної поезії... "
Шевченко не був відразу оцінений критикою, але зате він був негайно оцінений народом.
М.М. Зощенко
"…Від запальної промови переходив він (Шевченко) до задушевних українських наспівів, як це завжди бувало в нього від хвилювання — від горя і від радості. Знали Шевченка по його поезіях, але ніхто не знав, що він чудовий, може, кращий в усій Малоросії співець народних пісень…
Нічого схожого до співу Шевченка того часу я в Малоросії, в столицях і ніде не чув. У нього просили нових і нових пісень, і він безперервно співав і співав".
Куліш Пантелеймон Олександрович (1819-1897)
український письменник, поет, драматург, фольклорист, етнограф, мовознавець, перекладач, критик, редактор, видавець
Пипін Олександр Миколайович (1833-1904)
російський літературознавець, етнограф, академік Петербурзької Академії наук, віце-президент АН
"Шевченко був о стільки оригінальний, що по особливій вдачі його творчості либонь не можна знайти рівного йому в слов’янській поезії; річ в тому, що Шевченко навдивовижу умів єднати щиро-народні погляди та вільний народній вислів з високим ідеалізмом, що його звичайно так важко погодити з подібними поглядами, за того, що здебільш він перевищує високість народного розуміння, а значіть і народнопоетичної форми..."
"По красі та міці багацько хто рівняли його (Шевченка) з Пушкіним та Міцкевичем, отже ми більшого маємо сказати: у Тараса Шевченка є та нага краса вислову народної поезії, що тільки хіба іскрами блищить у великих поетів-творців, як от Пушкін та Міцкевич, а котра в кожній сторінці «Кобзаря» у Шевченка вас уражає".
Григор'єв Аполлон Олександрович (1822-1864)
російський поет, літературний і театральний критик, перекладач, мемуарист, автор низки популярних пісень і романсів
Гвідо Батаглія (1846-1915)
польський критик і журналіст
"Пізнати Шевченка — це річ не малої ваги: це іменно воскреситель нової української ідеї, що вийшла в його образі з лона України, це її представитель і скільки є щирих Українців інтелігентних, кожен з поміж їх шанує в Шевченкові батька нової ідеї, втіленої через його в давне, хоч мертве через довгі літа, тіло. ... пізнавши його, здоліємо розпізнати джерело чистої води з посеред самих Українців. Пізнавши носія тієї ідеї, єдине справдешнього представителя, дізнаємося про благородні і повні самопосвячення заміри значної частини Українців… Діло їхнє стражданнями мучеників вже освячене й скріплене".
"У Шевченка подибуємо всі елементи українського народного співу. Історична доля України натхнула йому цілу поему «Гайдамаки», чудово розмаїту, жваву, повну сили і у повні вірну в народною вдачею, або принаймні з вдачею українських історичних дум. Кобзар у повні перенявся духом часу і тільки в ліричних переходах видко сучасного оповідача. Не ухилився він теж і щоб змалювати гайдамацькі мордерства в уступі: «Бенкет у Лисянці», не відступився він і від трудного завдання, щоб зобразити події в Чигирині. Багацько треба поетичного хисту, і щоб обробляючи такі речы й не зраджуючи їх жодним віршем та не натякнути хоч чим-небудь про свої власні, сучасні погляди. Шевченко ж саме так і виконав свою працю, що в усій поемі зберіг певну цілість та достатню вірність образу козацьких повстань проти Польщі, що сливе уповні зберігся до останніх часів".
Добролюбов Микола Олександрович (1836-1861)
російський літературний критик 1850-х і 1860-х років, публіцист, революційний демократ
"Він не тільки геній сам по собі, але з тим і втілення українського поетичного генія... Хто Шевченка схарактеризує, той з тим в купі змалює загальний образ поетичних поривань його народу… Шевченко так само і многосторонній як спів народний і, тільки маючи це на увазі, відкривається нам корінь його індивідуальності. Його муза не більше й не менше як одухотворені і зібрані до купи усі поетичні поривання цієї народної (українського народу) душі".
Францоз Карл-Еміль
(1848–1904)
австрійський письменник і літературознавець
"Він був сином мужика і став володарем у царстві духу. Він був кріпаком і став велетнем у царстві людської культури. Він був самоуком і вказав нові, світлі й вільні шляхи професорам і книжним ученим. Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті — безсмертну славу і всерозквітну радість, яку в мільйонах людських сердець пробуджують і будуть пробуджувати його творіння. Таким був і є для нас, українців, Тарас Шевченко".
Франко Іван Якович
(1856-1916)
український письменник, поет, вчений, громадськийі політичний діяч, продовжувач Шевченкових традицій
"Поява Тараса Григоровича на похмурому фоні закріпаченої України – явище далеко не випадкове. В його особі – все знедолене малоросійське селянство – ніби злило всі кращі духовні сили і вибрало його співцем свого одвічного горя. Вірний цьому високому призначенню, він, незважаючи на всі злигодні свого невдалого життя, не зрадив його до самої смерті".
Манжура Іван Іванович
(1851–1893)
український поет, фольклорист, етнограф, журналіст, лексикограф, перекладач з російської та німецької мови
"Шевченко був достеменно мужицький поет. Перша його книга «Кобзар» справила на читачів нечуване враження ... так це було сильно, оглушливо, надзвичайно і дієво. Мужицький поет відразу припав до смаку народу, тому що він і був справжній поет народу, справжній його представник. Він не спотворював народні думи і почуття своїми суб'єктивними думками. Вірніше - його почуття збігалися з почуттями народу".
Зощенко Михайло Михайлович (1894-1958)
письменник, визнаний класик російської літератури
"Прометеєм називає Шевченка український народ. Так, дійсно він був українським Прометеєм, прикутим царатом до скелі неволі й безправ’я ... Він є незгасним вогнем сьогодні і таким буде завтра, бо серед темної ночі самодержавства сам з’явиться в образі вогню з вулканних надр народної боротьби, з’явиться таким бунтарським месником-вогнем, що небо кріпацької України забагряніло від його поезії".
Гончар Олесь Терентійович (1918-1995)
український письменник, літературний критик, громадський діяч, перший лауреат Республіканської премії імені Тараса Шевченка, академік НАН України
"Він - справжній виразник волі, помислів, прагнень народу. Взірець він і для сьогоднішніх митців, коли з особливою нагальністю постала одвічна місія художнього слова, культури, які мають рятувати світ, хоч і самі в небезпеці та волають про порятунок … Від усього історичного лихого та шкідливого віщий Кобзар і сьогодні застерігає всіх нас - будівничих вільної й незалежної суверенної Держави України".
Федченко Павло Максимович (1920-2002)
український літературознавець, шевченкознавець, доктор філологічних наук, професор
"Шевченко - поет глибоко національний, носій національного духу, поет-пророк. Та насамперед істотним є те, що він - поет. Поет справжній, поет від Бога. Все, що становить його духовну сутність, все вилилося, матеріалізувалося в добірне, змістовне, духовно наснажене поетичне слово … володар усіх стилів і форм, що історично склалися в історичній поезії, їх руйнатор і водночас геніальний перетворювач і синтетик, поет глибоко народний, національний і воднораз воістину загальнолюдський, принципово не хуторянський — такого Шевченка тільки тепер починають розуміти сповна. Шевченко не став учорашнім днем - він і сьогодні ділиться з нами радощами живого слова".
Коцюбинська Михайлина Хомівна (1931-2011)
український філолог, літературознавець
"Такі фігури, як Шевченко, є в кожного народу, народ їх береже як святині… Крім переслідувань, він нічого не надбав для себе, зате здобув Україну і весь світ … Таке надається геніям... Його «Кобзареві» нема ціни, як і слову, бо спочатку було слово".
Олійник Борис Ілліч
(1935 р.н.)
український поет, перекладач, громадський діяч,лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка,академік НАН України
"Тарас не був ані політичним діячем у прямому розумінні, ані істориком, але він був мислителем-оракулом, який напрочуд блискуче і об’єктивно оцінював весь історичний поступ людства, не кажучи вже про історію українську, викристалізовуючи окремі факти і явища, поєднував їх у послідовний ланцюг боротьби добра із злом. Тому шукати себе в Шевченкові може і повинен не лише кожен українець, а й взагалі будь-яка людина. В цьому й полягає підтвердження універсальності генія Тараса…Господь дарував нам розум і волю, свій Закон, послав нам Пророка Тараса, який зрозумілою мовою Заповіту закликав нас рішучими діями захистити свою землю, здобути свою Державу. На цьому стоїть світ і стоятиме Україна".
Хмара Степан Ількович
(1937 р.н.)
український політик, правозахисник
"…Як феномен Шевченко тільки тепер, з утворенням незалежної держави, стає значущим для України. Велич Шевченка у тому, що йому вдалося звести воєдино грандіозну вибухову силу — українство, а потім віддати його Україні у вигляді уже сучасному, у вигляді кращих літературних зразків ХІХ століття. Він зрозумів це, бо носив у собі могутню силу людського духу, свободи. Збігло чимало часу, і український народ зумів самоутвердитися і проголосити незалежну державу ".
Сікора Веніамін Дмитрович (1940-2004)
український економіст, педагог, доктор економічних наук, професор
"Якщо дивитись у майбутнє, то ми є цікавими світу тим духовним потенціалом, який можемо запропонувати світовій цивілізації, щоб ця світова цивілізація відчувала: без України не може бути повноти і різноманітності всесвітньої культури. І «Кобзар», по суті, є своєрідним поясненням і виправданням нашого національного буття. Бо це свята книга, що зберігає наш генетичний духовний код — мову. Звук можна зберегти, але звук, гадаю, не володіє тією силою інтимності, якою володіє, на мою думку, текст. І текст для України — це «Кобзар»".
Жулинський Микола Григорович (1940 р.н.)
український літературознавець, критик, політик,доктор філологічних наук, академік НАН України,директор Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України
"Нерозривний цей всетворящий зв’язок: Тарас Шевченко та український народ. І святий обов’язок кожного українця — від міністра до хлібороба — дбати про те, щоб цей зв’язок міцнів, щоб нові покоління приходили до Тарасового Слова, а значить — і до невичерпної «Шевченкової Криниці… ".
Андрієвський Леонід Іванович (1942 р.н.)
український графік, живописець, художник книги,журналіст, мистецтвознавець, народний художник України, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка
"Вчасно сказане слово — золоте слово. Так і творчість Т. Г. Шевченка — найболючіший нерв українського народу, найскладніша сторінка української літератури.
Поволі ти до цього йшов:
Немає правди — над Любов,
А без Любові все неправда, —
Це нам, Тарасе, спільна рада
На всі провини України,
На зраду-згубу, братню кров".
Майданович Тетяна Василівна (1957 р.н.)
український поет, письменник, літературознавець
Мар'ян Якубець
(1910-1998)
польський літературознавець, член Польської академії наук, професор Вроцлавського університету
"Найславніший польський поет і письменник Міцкевич мусив чекати цілі десятиліття, поки його твори завітали під стріхи, а твори Шевченка пішли в народ одразу, ставши його неподільною власністю. Сталось це тому, що Шевченко був найбільшим народним поетом з усіх поетів світу. З цього погляду український поет був вищим за Міцкевича і Пушкіна. ... Поезія Шевченка була явищем єдиним і неповторним. Для неї немає відповідника у світовій літературі".
Альфред Єнсен
(1859-1921)
шведський історик, слов'янознавець, перекладач, дійсний член Наукового Товариства ім. Шевченка у Львові і Українського Наукового Товариства в Києві
"Велика сила прийшла з Правобережної України, справжній обновитель української літератури..В історії всесвітньої літератури мало таких прикладів, щоб 26-літній поет виступив з такими зрілими творами перед народом, як Шевченко. В історії світової літератури він поставив собі пам'ятник, сильніший від бронзи".
Шевчук Валерій Олександрович (1939 р.н.)
український письменник, літературознавець, публіцист, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка
"…Кожен новий час і кожне нове покоління прагне прочитати Шевченка в системі своїх реалій, і знаходить для себе духовний хліб, і є свідченням того, що муза поетова й досі не погасила своєї зорі, і я певен, що не погасить, доки в Україні будуть щирі, небайдужі, не зловорожі й відкриті серця, серця людей, які прагнуть світла тієї зорі, як манни небесної, для своїх духовних бенкетів…"