Життєвий шлях Тараса Шевченка

1825 року помирає і сам батько Тараса. В одинадцять років хлопець залишився круглим сиротою. Діти змушені були йти у найми. Тарас наймитує у дяка, відробляючи за навчання, пасе громадську череду, служить у попа за кучера. Служачи у п’яниці-дяка Богорського, Шевченко зазнає більше бійки та лайки, ніж вчиться, але ніщо не могло вбити в ньому жадібного прагнення до освіти.

Історія мого життя є частиною історії мого народу.

Т.Г. Шевченко

с. Моринці Черкаської області	Хата Шевченка у Моринцях	с. Кирилівка (нині - с. Шевченкове)
Батьківська хата у Кирилівці

Бажання навчитися малювати змушувало Тараса ходити від одного села до іншого, шукаючи вчителя-маляра. Лисянський маляр-диякон, якому Тарас носив воду з Тікича і розтирав фарбу-мідянку, своїм характером і поведінкою нагадував кирилівського п’яного дяка. Тарас втік від нього в село Стеблево, а потім – у Тарасівку. Тарасівський дячок-маляр відмовив Шевченкові, сказавши, що ніби той не має здібностей до малярства. Лише в селі Хлипнівка маляр вперше заявив, що з Тараса будуть люди і погодився взяти його своїм учнем. Але для того, щоб жити у маляра, потрібний був дозвіл від пана. Коли Тарас прийшов просити дозволу в управляючого на навчання у хлипнівського маляра, його забрали в панську двірню, спочатку кухарчуком, а потім – козачком поміщика Енгельгардта.

Восени 1829 року разом з обслугою Енгельгардта Шевченко виїздить до міста Вільно. Помітивши здібності козачка до малювання, Енгельгардт віддає Тараса вчитися у досвідченого майстра, можливо, Яна Рустемаса. 1831 року сімнадцятирічний Шевченко приїздить до Петербурга, куди було переведено Енгельгардта, 1832 року Енгельгардт законтрактував Шевченка на чотири роки Ширяєву - різних живописних справ майстру.

У Вільно Шевченко вивчає польську мову, знайомиться з польською літературою, продовжує вчитися малювати. Матеріалів про перший період малярської творчості Шевченка збереглося небагато, але вони свідчать про те, що Шевченко вже з 16 років добре володів технікою рисування.

На початку 1831 року Енгельгардт переїхав до Петербурга, куди разом із слугами був відправлений по етапу і Т. Шевченко. Бажаючи мати серед своїх слуг «власного» художника, Енгельгардт законтрактував Шевченка на чотири роки до цехового майстра живопису Ширяєва, де Шевченко вперше мав можливість учитись живопису. Наука його була дуже важкою, бо доводилось виконувати різноманітні малярські роботи. Та й про самого Ширяєва Тарас Григорович розповідав як про людину, що була «у своєму цеху не останнім майстром», але мала деспотичну, грубу вдачу.

У 1835 році Т. Шевченко познайомився з художником Іваном Максимовичем Сошенком, учнем Академії художеств, який дає Тарасу поради, одержує для нього дозвіл працювати вечорами в класах Товариства заохочення художників. Талант Шевченка як поета й художника звернув на себе увагу представників російської культури, зокрема К.П. Брюллова. Шевченко познайомився з поетом Жуковським, конференц-секретарем Академії художеств Григоровичем, художником Венеціановим, композитором Вієльгорським. Вони високо оцінили здібності Шевченка і вирішили допомогти йому звільнитися від кріпацтва і вчитися.

В автобіографії Тарас Шевченко про свій викуп оповідає так: "1837 року Сошенко представив мене конференц-секретареві Академії мистецтв В.І.Григоровичу з проханням - звільнити мене од лихої моєї долі, Григорович передав це прохання В.А.Жуковському. Той попередньо сторгувався з моїм поміщиком і просив К.П.Брюллова намалювати з нього, Жуковського, портрет, щоб розіграти його в приватній лотереї. Великий Брюллов відразу погодився, і незабаром портрет Жуковського був у нього готовий. Жуковський при участі графа М.Ю.Вієльгорського улаштував лотерею на 2500 карбованців асигнаціями, і цією ціною була куплена моя воля року 1838-го, квітня 22-го".

Навчаючись в Академії художеств, Шевченко знайомиться з історією батьківщини, Греції, Риму, з кращими творами прогресивних письменників Росії – Пушкіна, Лермонтова, Гоголя, читає твори українських письменників – Котляревського, Квітки-Основ’яненка та ін. Знайомиться також з визначними творами західноєвропейської літератури, вивчає французьку мову; все це в значній мірі підносить політичний і культурний рівень поета. Перша збірка власних віршів Шевченка вийшла в світ 1840 року під назвою «Кобзар». Невеликий за обсягом «Кобзар» мав винятковий успіх. Поетичний талант Т. Шевченка був визнаний всіма передовими людьми того часу. Вихід «Кобзаря» був визначною подією в українській і російській літературі. Більшість російських періодичних видань позитивно оцінила появу «Кобзаря».

Завдяки наполегливій роботі над собою Шевченко домагається значних успіхів у живопису. Він став чудовим портретистом та великим майстром акварельного рисунка і за успіхи у навчанні одержує від Академії три срібних медалі: у 1840 році за картину «Бідний хлопчик дає собаці шматок хліба» та 1841 року за картину «Циганка-ворожка». Перший малюнок, за який Тарас Григорович одержав срібну медаль у 1839 році, до нас не дійшов.

У цей час в Академії художеств малювали картини переважно на біблійні та міфологічні теми. Шевченка не задовольняє ця обмеженість. У його творах з’являються люди з народу – дівчина-кріпачка, діти, циганка та ін. Своїми картинами він намагається привернути увагу суспільства до пригнобленого люду.

Навесні 1843 року Тарас Григорович разом з Євгеном Гребінкою виїхав на Україну. Поїздка була пов’язана з бажанням побачитися з братами і сестрами, а також здійснити задум – відобразити в малюнках життя, побут українського народу та природу України. Сумні картини постали перед очима поета, нелюдські знущання над селянами викликають у нього рішучий протест проти існуючого ладу. Враження від цієї поїздки і спостереження тяжкого життя кріпаків Шевченко пізніше використав у своїх поезіях та повістях.

Українські поміщики запрошували Шевченка до себе, намагалися відвернути увагу поета від життя народу. Але змушений іноді бути десь на панському балу, Шевченко почував себе ніяково. Один лубенський поміщик запросив Шевченка на обід. Коли поет прийшов, у передпокої дрімав слуга. Господар ударив слугу в присутності гостей. Поет зблід, надів шапку і залишив господаря. І не повернувся, хоч як його просив поміщик.

Одержавши від Київської Археологічної комісії доручення зарисувати історичні пам'ятки, Шевченко вирушає на Звенигородщину. У Густинському монастирі він виконує кілька малюнків. У середині серпня Т. Шевченко приїздить до Переяслава, де змальовує кілька пам'яток. Відвідавши село Андруші, він малює дві сепії "Андруші", у вересні 1845 гостює у Кирилівці.На початку жовтня Т. Шевченко приїхав у Миргород. Тут він написав поезії "Не женися на багатій...", "Не завидуй багатому..." та містерію "Великий льох". У Переяславі, де він живе у Козачковського, Шевченко пише поеми "Наймичка", "Кавказ", вступ до поеми "Єретик". Завершені твори 1843-1845 років Шевченко об'єднав у альбом "Три літа". Наприкінці листопада поет їздив до Києва, а незабаром його офіційно затвердили співробітником Київської Археологічної комісії. Наприкінці грудня тяжко хворий Шевченко приїхав до Переяслава, там він написав "Заповіт".

У 1846 році у Києві було засновано таємну організацію – Кирило-Мефодіївське товариство, в якій Шевченко зайняв революційно-демократичну позицію. Його однодумцями у товаристві були М. Гулак, Андрузький, Савич та ін. Друга частина учасників товариства стояла на ліберальних позиціях, це Костомаров, Куліш, Білозерський. Всі члени товариства визнавали необхідним ліквідувати в Росії кріпосне право. Проте у них не було єдиної точки зору на проведення в життя цієї основної програмної вимоги. Шевченко зустрічався з членами товариства, але різко негативно ставився до ліберально-буржуазних тенденцій, що панували в організації. На літературних вечорах та на засіданнях товариства читалися революційні твори Шевченка, навколо нього гуртувалася революційно-демократична молодь.

У січні-лютому поет їздив на Чернігівщину. Навесні деякий час жив у Києві, познайомився із членами Кирило-Мефодіївського товариства Костомаровим, Гулаком, Посядою, Марковичем, Пильчиковим, Тулубом, зустрівся із Білозерським. У вересні Шевченко виїхав на Поділля й Волинь збирати перекази і пісні та описувати історичні пам'ятки. У кінці жовтня повернувся до Києва. У січні 1847 побував у Борзні, Оленівці. У березні жив у Седневі, у А. Лизогуба.

Наприкінці березня 1847 р. почались арешти членів Кирило-Мефодіївського товариства. 5 квітня 1847 року жандарми арештували і Т.Г. Шевченка на переправі через Дніпро, коли він повертався з Чернігова до Києва. Під час обшуку в нього знайшли зошит з революційними віршами, в тому числі поему "Сон". Цей твір і був основним обвинуваченням та причиною суворого покарання поета. Було вирішено "Художника Шевченко за сочинение возмутительных и в высшей мере дерзких стихотворений, как одаренного крепким телосложением, определить рядовым в Оренбургский Отдельный корпус, с правом выслуги, поручив начальству иметь строжайшее наблюдение, дабы от него, ни под каким видом, не могло выходить возмутительных и пасквильных сочинений". Затверджуючи це рішення III відділу, Микола І власноруч дописав: "Под строжайший надзор и с запрещением писать и рисовать".

В Орській фортеці із-під пера Т. Шевченка з'являються нові вірші: "Думи мої, думи мої...", "Згадайте, братія моя...", поеми "Княжна", "Сон", "Москалева криниця", поезії "N. N." ("Мені тринадцятий минало"), "Іржавець", "А.О. Козачковському", "Полякам". У кінці 1847 р. він відновлює листування з друзями і знайомими, зближується з багатьма польськими засланцями: Фішером, Завадським, Крулікевичем, Вернером.

У першій половині 1848 р. в Орській фортеці Шевченко написав чотири твори: "А нумо знову віршувать", "У бога за дверми лежала сокира", "Варнак", "Ой гляну я, подивлюся...". У березні 1848 р. Т.Г. Шевченка як художника включили до складу Аральської описової експедиції. Тут він виконав малюнки "Пожежа в степу", "Джангисагач", "Укріплення Раїм. Вид з верфі на Сирдар'ї", "Урочище Раїм з заходу", "Укріплення Раїм", "Спорядження шхун" (два малюнки), "Пристань на Сирдар'ї", та інші.

Восени 1849 р. експедиція повернулася до Оренбурга, і Шевченко залишився опрацьовувати її матеріали. 23 квітня 1850 року Т. Шевченка заарештували за доносом офіцера Ісаєва, поета відправили до Орська і там допитували, згодом його перевели у віддалене Новопетровське укріплення. Тут Шевченко читав періодичні видання, зустрічався з ученими й мандрівниками, які відвідували укріплення, листувався зі знайомими.

Улітку 1851 р. Т. Шевченка як художника включили до складу Каратауської експедиції, де він здобув деяку можливість малювати. Після смерті Миколи Першого на Шевченка не була поширена амністія політичним в'язням і засланцям. Лише 1857 року, завдяки клопотанню друзів, поета звільнили із заслання. Чекаючи дозволу на звільнення, Шевченко почав вести "Щоденник".

2 серпня 1857 року Т.Г. Шевченко відбув із Новопетровського укріплення, одержавши дозвіл від коменданта Ускова їхати до Петербурга. Дорогою Шевченко малював краєвиди і портрети. Прибувши до Нижнього Новгорода, довідався, що йому заборонено в'їзд до обох столиць. Доброзичливий медик засвідчив хворобу Шевченка, що дало йому можливість прожити усю зиму у Нижньму Новгороді. За зиму 1857-1858 рр. Шевченко створив багато портретів, малюнків, редагував і переписував у "Більшу книжку" свої поезії періоду заслання, написав нові поетичні твори: "Неофіти", "Юродивий", триптих "Доля", "Муза", "Слава". Одержавши дозвіл на проживання у столиці, 8 березня поет залишив Нижній Новгород і через два дні прибув до Москви. Тут він зустрічається з друзями, знайомиться з діячами науки і культури.

13 січня 1861 р. Т. Шевченко одержав від Білозерського два примірники першого номера журналу "Основа", де на перших десяти сторінках було вміщено його поезії під назвою "Кобзар". У рецензії "Современника" на цей номер журналу підкреслено першорядну роль Шевченка в українській літературі, світове значення його творчості. У своєму останньому вірші "Чи не покинуть нам, небого" поет висловив впевненість, що його творчість не потоне в річці забуття.

10 березня 1861 року о 5 годині 30 хвилин ранку помер Тарас Григорович Шевченко. Над домовиною Шевченка в Академії мистецтв виголошено промови українською, російською та польською мовами. Поховали поета спочатку на Смоленському кладовищі в Петербурзі. 26 квітня 1861 року домовину із тілом поета поїздом повезли до Москви. На Україну труну везли кіньми. До Києва прах Шевченка привезли 6 травня увечері, а наступного дня його перенесли на пароплав "Кременчуг". 8 травня пароплав прибув до Канева, й тут, на Чернечій (тепер Тарасова) горі, поета поховали. Над ним насипали високу могилу, вона стала священним місцем для українського та інших народів світу.

Перша могила Тараса Шевченка	Могила Шевченка у Каневі 1861-1936 р	Могила Шевченка Каневі

Поет виїздить до Києва, де виконує кілька малюнків історичних пам'яток. Під час перебування у Києві він познайомився з М. Максимовичем, П. Кулішем та з художником Сенчило-Стефановським, із яким вони 1846 р. брали участь у розкопках могили Переп'ятихи біля Фастова. Із Києва Шевченко поїхав до Гребінки в "Убіжище" біля Пирятина, а звідти до с. Мойсівки (тепер с. Мосівка Драбівського району на Черкащині), де знайомиться з О. Капністом, П. Лукашевичем. Разом із ними Шевченко побував у Яготині в маєтку Рєпніних. На деякий час Шевченко знову приїздить до Києва, потім відвідує Запорізьку Січ, острів Хортицю, села Покровське, Чигирин, Суботів. У серпні 1843 р. у селі Березівка письменник побував у П. Лукашевича. У вересні Т. Шевченко відвідує Кирилівку, зустрічається з братами і сестрами, пише малюнок "Хата батьків Т.Г. Шевченка в с. Кирилівці".

Взимку 1844 року Тарас Григорович повертається до Петербурга для закінчення навчання в Академії художеств. Йому було присвоєно звання "некласного художника". У кінці березня Шевченко виїздить до Москви, де зустрічається зі Щепкіним та Бодянським. У квітні 1845 року Шевченко приїздить в Україну, щоб постійно тут жити і працювати. 22 квітня поет прибув у Київ, де влаштувався на посаду художника тимчасової комісії по розгляду стародавніх актів. Шевченко зарисовує пам’ятники старовини у Київській, Полтавській, Волинській, Чернігівській та Подільській губерніях. Подорожуючи, Тарас Григорович збирає зразки народної творчості, виконує ряд картин та портретів.

Молодий Т. Шевченко в майстерні К. Брюллова (художник Г. Меліхов, 1947)

27 березня Шевченко прибув до Петербурга, де познайомився із М. Чернишевським. Жив поет спочатку в Лазаревського, а потім в Академії мистецтв, у відведеній йому майстерні. Як художник Шевченко після заслання найбільшу увагу приділяє гравіруванню. У жанрі гравюри він став справжнім новатором у Росії. На початку 1859 року вийшла збірка "Новые стихотворения Пушкина и Шевченко". У травні 1859 року Шевченко одержав дозвіл виїхати в Україну і за поетом встановили суворий таємний нагляд. Т. Шевченко кілька днів жив у Кирилівці, бачився з рідними. У цей період він написав чимало поезій та малюнків. Поет мав намір купити недалеко від с. Пекарів ділянку землі, щоб збудувати хату й оселитися.

15 липня поблизу с. Прохорівки його заарештували, звинувативши у блюзнірстві. Згодом поета звільнили, але наказали виїхати до Петербурга. 7 вересня 1859 року він прибув до Петербурга. На початку 1860 року вийшов друком "Кобзар", двома накладами вийшов альманах "Хата" із дев'ятьма новими поезіями Шевченка, об'єднаними під редакційною назвою "Кобзарський гостинець". У журналі "Народное чтение" як лист до його редактора опубліковано автобіографію поета.

Незважаючи на фізичне знесилення внаслідок заслання, поетичні сили Шевченка були невичерпні. 2 вересня 1860 р. Рада Академії мистецтв ухвалила надати Шевченкові звання академіка гравірування. 1861 року Шевченко видав підручник для недільних шкіл, назвавши його "Букварь южнорусский". Поет дбав про поширення освіти серед народу. На початку 1861 року поет почував себе дедалі гірше.

Спроба домовитися з поміщиком про звільнення Шевченка без викупу не дала наслідків. За волю поета Енгельгардт вимагав 2500 карбованців. Щоб дістати необхідну суму, Брюллов намалював портрет письменника Жуковського. Цей портрет розіграли в лотерею і 22 квітня 1838 року на квартирі Брюллова Шевченкові була вручена Жуковським відпускна. Одержавши волю, Шевченко став відвідувати Академію художеств, Товариство заохочення художників зарахувало його своїм стипендіатом. Тарас Григорович скоро став улюбленим учнем і другом К.П. Брюллова. «Живу, учусь, нікому не кланяюсь і нікого не боюсь. Велике щастя бути вольним чоловіком», - пише він у листі до брата Микити.

Алея Літнього саду. Статуя Сатурна, біля якого відбулася зустріч Шевченка й Сошенка

Відпускна Шевченка, видана 22 квітня 1838 року поміщиком П.В. Енгельгардтом. Джерело: Національний музей Тараса Шевченка	Відпускна Шевченка
Лист до брата Микити Шевченка. 1840, 2 березня, с. 1. Джерело: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 7, с. 224 – 225	Лист до брата Микити Шевченка. 1840, 2 березня, с. 2. Джерело: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р., т. 7, с. 224 – 225

У цей період життя митця захоплює і літературна творчість. 1837 року ним була написана балада "Причинна", 1838 - поема "Катерина", елегія "На вічну пам'ять Котляревському", 1839 - поезія "Тополя", "До Основ'яненка". У квітні 1839 р. Тараса нагородили срібною медаллю 2-го ступеня за малюнок з натури. 1840 року його було нагороджено срібною медаллю 2-го ступеня за першу картину олійними фарбами "Хлопчик-жебрак дає хліб собаці".

Тарас Григорович Шевченко народився 9 березня 1814 року в убогій кріпацькій родині, в селі Моринці, Звенигородського повіту, Київської губернії (нині Звенигородський район Черкаської області). Але безрадісні роки малого Тараса пройшли в селі Кирилівці того ж повіту, куди переїхала жити вся родина Шевченка. Крім Тараса, в родині було 6 дітей - старші - Катерина та Марія, брат Микита, молодші - Ярина, Марія, брат Йосип. Батьки поета – Катерина Яківна та Григорій Іванович Шевченки – були власністю поміщика-деспота Енгельгардта, який не вважав кріпаків за людей і жорстоко знущався з них. Родина Шевченків жила в старій хатині, вкритій почорнілою гнилою соломою. В ній пройшли тяжкі дитячі роки поета, які він часто з глибоким сумом згадував у своїх творах.

У восьмирічному віці батько віддав Тараса до школи, до кирилівського дячка-вчителя Павла Рубана. Злидні та тяжка праця рано звели в могилу матір Тараса – у 1823 р., коли йому було лише 9 років. Батько, залишившись з п’ятьма малими дітьми, одружується з вдовою Оксаною Терещенко, в якої теж було троє маленьких дітей. Старша улюблена сестра, ніжна й терпелива нянька допитливого Тараса – Катерина вийшла заміж і переїхала в село Зелена Діброва. Лиха й сварлива мачуха не могла замінити сиротам рідну матір. Особливо часто від мачухи діставалося Тарасу, якого вона дуже незлюбила за його меткий розум. Згадуючи своє дитинство, Шевченко писав: "Хто бачив хоч здалека мачуху і так званих зведених дітей, той бачив пекло в його найогиднішому торжестві. Не минало години без сліз і бійки між нами, дітьми, і не минало години без сварки і лайки між батьком і мачухою".

Розрадою для Тараса були розмови з дідом Іваном, який знайомив хлопця з народними переказами, розповідав про повстання гайдамаків, свідком яких він був. Допитливий Тарас дуже захоплювався цими переказами про селянські повстання.

Запис про народження Тараса Григоровича Шевченка у метричній книзі церкви Іоанна Богослова с. Моринці Звенигородського повіту Київської губернії. Джерело: Центральний державний історичний архів України

1/1

Сторінка "Щоденника" Т. Шевченка. 12 червня 1857 р. Джерело: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р.. - Т. 5: Щоденник. Автобіографія. Статті. Археологічні нотатки. «Букварь южнорусский». Записи народної творчості. — 496 с	Сторінка "Щоденника" Т. Шевченка.1857-1858. Джерело: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р.. - Т. 5: Щоденник. Автобіографія. Статті. Археологічні нотатки. «Букварь южнорусский». Записи народної творчості. — 496 с
Повідомлення про звільнення з солдатчини. 21 липня 1857 р.

Сторінка "Щоденника" Т. Шевченка. 12 червня 1857 р. Джерело: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р.. - Т. 5: Щоденник. Автобіографія. Статті. Археологічні нотатки. «Букварь южнорусский». Записи народної творчості. — 496 с

Сторінка "Щоденника" Т. Шевченка.1857-1858. Джерело: Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів у 12-и томах. – К.: Наукова думка, 2003 р.. - Т. 5: Щоденник. Автобіографія. Статті. Археологічні нотатки. «Букварь южнорусский». Записи народної творчості. — 496 с

Повідомлення про звільнення з солдатчини. 21 липня 1857 р.

17 квітня 1847 року Т.Г. Шевченка привезли до Петербурга і ув'язнили в казематі "Третього відділу". Тут він створив цикл поезій "В казематі" ("В. Костомарову", "Чи ми ще зійдемося знову?", "Мені однаково...", "Садок вишневий коло хати"). Його участь у Кирило-Мефодіївському товаристві не була доведена, але документом для обвинувачення був альбом "Три літа". Згодом Т. Шевченка заслали рядовим до Окремого Оренбурзького корпусу, заборонивши писати й малювати. 31 травня 1847 р. поета в супроводі фельд'єгеря було відправлено до Оренбурга, де знаходився штаб Окремого Оренбурзького корпусу. 8 червня 1847 р. його доставили в Оренбург, а незабаром відправили в Орську фортецю. Цей шлях він описав у повісті "Близнеці".

Рапорт попечителя Київського учбового округу генерал-майора О. С. Траскіна київському, подільському і волинському генерал-губернатору Д. Г. Бібікову про арешт некласного художника Тараса Шевченка. 6 травня 1847 р.

Джерело: Центральний державний історичний архів України